Кав’ярня "Золотий дукат" відкрилась у Львові в 2004р. і відразу стала найулюбленішим місцем відпочинку, зустрічей для львів’ян та гостей міста. Дизайн і атмосфера кав’ярні витримана в давніх європейських традиціях, стала близькою не тільки львів’янам, але й туристам з різних куточків світу. Приїхати до Львова і не побувати в кав’ярні «Золотий дукат» означало не побачити справжнього Львова. Тож кав’ярня “Золотий дукат “ відразу стала обличчям Львова. Але обличчя Львова це не тільки його культура, неповторна архітектура і особлива аура, це і кава, кондвироби, шоколад. Те, що продукт має бути якісним – це як само собою зрозуміле, а от що цей продукт має ще бути і особливим, неповторним, відрізнятись від існуючих на ринку – ось що притягує, запам’ятовується і подобається львів’янам та гостям міста в нашій кав’ярні.

...Колись, дуже- дуже давно, тисяча років тому, на цьому місці стояла казкове місто. Купці з усього світу привозили сюди свій крам, а вивозили срібло і лазурит. Слава про дивне міто, де текла Срібна ріка, де золоті береги, де будинки з лазуриту, линула по цілому світі. Найперші розповіли світові про це місто арабські купці і називали вони його HARKA, що з арабської означало - місто Срібла, Сріблоград. Але не тільки купці прагнули попасти в це казкове місто, а різні пройдисвіти і дикі орди кочівників мріяли пограбувати його. Тож місто поступово перетворювалось на неприступну фортецю, а наші пращури - русичі, яким належало місто, ставали його захисниками. Бо вони вміли і добувати срібло і вправно цілили з лука, і осідлати дикого коня, і будувати диво-замки з лазурита. Слава про неприступну фортецю-місто і її багатства дійшла до самого Хана Батия. Він привів несчисленні орди загарбників… Багато днів городяни без води і їжі, поранені і змучені , тримали облогу і лише коли Батий зруйнував дощенту стіни фортеці, місто- впало… Камень на камені не залишили вороги, люди змушені були залишити своє колись прекрасне місто.. Але память про казкове місто залишилась з ними, і вони розповідали своїм дітям, а діти потім розповідали своїм дітям … Пройшли сотні років, майже ніхто вже не вірив, що в дикому полі колись було прекрасне місто Харка… Бо Дике Поле поросло буряном, лише камінні залишки старої фортеці височіли в траві. Минули віки, що було здавалось втратило свою цінність, та прийшли ті, хто пам’ятав давню легенду, яку їм розповідали батьки, відновили стіни старої фортеці і побудували нове місто, а назву дали таку, яку колись мало то місто –Місто Срібла-Харків. В тому казковому місті жила дівчина на ім’я Злата або Золотце, як звали її рідні. Бо була вона не тільки вродлива, але й мала золоте серце. Злата покохала юного воїна, що охороняв місто на одній з веж фортеці. Батьки не давали дозволу на цей шлюб, бо юнак був бідний. Одного вечора Злата піднялася до коханого на вежу і він показав їй торбинку з дукатами - їх щасливе майбутнє. Та не судилося…,бо раптом вони побачили ворогів, що кралися до стін міста. Юнак кинувся підпалити смолоскип, щоб розбудити місто, але ворожа стріла влучила йому прямо в серце. Як могла одна дівчина зарадити біді ?! Злата вихопила торбинку, в якій була, її вже нездійснене майбутнє, і висипала дукати під ноги ворогам. Жадібність затьмарила їм розум, б’ючись між собою, вони збирали дукати. А Златі вистачило часу підпалити вежу і місто відбило ворога… Минули віки, стіни давньої фортеці вросли в фундамент сучасного міста, лише ці камені, свідки давніх подій, мовчки промовляють до нас, вписуючи в скрижалі і вашу історію...